Колеги, цього разу я кавувала з Сергієм Вірстою, якому вдалося те, про що деякі з нас тільки думають – переїхати до Німеччини та почати працювати лікарем-терапевтом, а ще Сергій надзвичайно обдарована та всебічно розвинута людина, про таких, як він, кажуть «талановита людина – талановита у всьому»: лікар, поліглот, віртуозний гітарист, якому Бог щедро дарував ще й акторський талант. Післясмак цієї філіжанки кави – ставте перед собою мету, розробляйте стратегію та наполегливо працюйте, не забуваючи просто насолоджуватись життям.
– Сергій, питання вибору професії та життєвого шляху надзвичайно цікаве. Яка стежина привела тебе в медичний університет?
– Визначитися зі спеціальністю було зовсім не просто. Я завжди любив вчитися. В школі був відмінником і в 11 класі став перед дилемою, яку стезю обрати. Подобалось все і медицина, і юриспруденція, і економіка. Зізнаюсь відверто зробити остаточний вибір професії допомогли батьки, за що я їм вдячний до сьогодні. А ще в школі я захопився театром, граючи у шкільному театральному гуртку. Була в нашій школі вчителька Антоніна Михайлівна, яка розгледіла в мені акторську іскру. Все починалось з декламування віршів та епізодичних ролей, а потім три головні ролі, одна з яких Артур Грей у постановці «Червоні вітрила» за мотивами повісті Олександра Гріна. У 2005 та 2006 роках ми прийняли участь у театральному конкурсі «Сумська Мельпомена», де обидва рази отримали приз глядацьких симпатій. Тоді я отримав пропозицію від декана Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого вступити на кафедру акторського мистецтва. Та на той момент я вже готувався до вступних іспитів у медичний університет, тому моє театральне минуле лишилось тільки в спогадах. Хоча часом, навіть сьогодні, ази акторської майстерності виявляються безцінним, допомагаючи контролювати себе при спілкуванні з пацієнтами та їх родичами і особливо в Німеччині.
– Сергій, ти обрав медичну стезю попри яскравий акторський талант, розкажи як розпочалася твоя лікарська кар’єра по закінченню медичного університету?
– Коли закінчивши у 2012 р. наш медичний університет з червоним дипломом, пройшовши інтернатуру та залишившись працювати на кафедрі терапії, я отримав першу зарплату 500 гривень, то був у розпачі. Життя за такі гроші не побудуєш, власну сім’ю не заведеш. Якийсь час давав приватні уроки гри на гітарі. Я мав трьох учнів. А потім у моєму житті наступив новий етап – трьохрічний період роботи фармакологічним представником. Це була робота, яка мене абсолютно не задовольняла морально, але повністю забезпечувала фінансово. Я вперше відчув себе матеріально незалежним, заробляючи навіть більше ніж батьки разом. Ще одним плюсом такої роботи було те, що я отримав потужний поштовх для саморозвитку, віру у себе, вміння вести будь-які перемовини та будувати власну стратегію. І багато в чому це заслуга регіонального менеджера компанії, в якій я працював. Поруч з плюсами великим мінусом такої роботи є максимальна сфокусованість на продажах, приростах в планах, прибутку. Мене переслідувало відчуття, що робота займає велику частину життя, набагато більшу, ніж вона вартує. Щось інше, не менш важливе (мої захоплення, людські цінності) відходили на другий план. Мені шкода, що сьогодні в Україні ситуація складається таким чином, що шлях фармбізесу змушено обирати багато наших колег.
– Сергій, наразі ти живеш та працюєш лікарем в Німеччині. Враховуючи складні умови, в які потрапила наша галузь охорони здоров’я, багато лікарів почали думати про те, щоб виїхати закордон. Поділись з колегами своїм досвідом?
– Перш за все, що вам потрібно це знання мови. Іспити можна скласти в Україні або Німеччині. У моєму випадку, вивчити німецьку мову з «0» зайняло два роки. Я швидко почав сприймати розмовну мову та читати, а от письмо потребувало значно більше часу. Вдосконалити свою вимову та письмо, я вирішив вже в Німеччині. Там я навчався Volkshochschule та мав можливість відвідувати медичну гімназію як вільний слухач. За місяць я склав іспит на знання німецької мови на рівень В2. Крім того у більшості німецьких земель ще складається іспит на володіння медичною німецькою. В Україні обов’язково потрібно зробити апостиль на диплом медичного університету та додаток до нього. А от переклад всіх документів (диплом, додаток до диплома, сертифікат спеціаліста, посвідчення про клінічну ординатуру) раджу робити в Німеччині, оскільки зроблений в Україні не визнається. Хоча в першу чергу німецьких колег цікавить ваші диплом та додаток до нього, сертифікат спеціаліста вже значно менше. Справа в тому, що інтернатура, яка у нас триває два роки, у Німеччині займає п’ять років, оскільки перелік знань та навичок, які ти повинен засвоїти значно більший. І коло маніпуляцій, які виконує лікар – терапевт, ширше. Після складання мовних іспитів та перекладу документів, настає етап пошуку роботодавця, написання резюме і мотиваційного листа, які розсилаються по клініках та в яких оцінюється все, навіть твоє знання мови. Роботодавець видає документ, в якому зазначено, що даний лікар приймається на роботу в клініку. Саме такий лист разом з іншими документами ти подаєш до спеціального департаменту та отримуєш легалізацію і дозвіл на роботу. Далі починається етап навчання в інтернатурі, наприкінці якої тебе очікує іспит. Керівника інтернатури не має. Через два місяці роботи я почав працювати самостійно, коли виникають питання консультуюсь у телефонному режимі з завідувачем відділення. Один раз на тиждень проводиться спільний обхід. Навчальний процес побудований таким чином, що з кожним днем моїх дзвінків стає все менше і менше. Інтерн не має право проводити консиліуми та відмовляти від госпіталізації хворому, без погодження з старшим колегою. Лікарі спеціалісти більше уваги приділяють функціональній діагностиці. У всьому іншому коло функціональних обов’язків інтерна не відрізняється від лікаря-спеціаліста.
– В Україні існуючу систему атестації лікарів збираються замінити ліцензуванням, яке буде ґрунтуватися на безперервному професійному розвитку. Сергій, розкажи будь-ласка яка система діє наразі в Німеччині?
– Атестація лікарів як така в Німеччині також відсутня. Впродовж певного терміну лікарі-спеціалісти набирають так звані пункти. Переважно вони нараховуються за навчання на тренінгах, майстер-класах та участь у конференціях, які проводяться виключно у вихідні дні та короткі доповіді перед колегами у клініці. А далі всі документи, які засвідчують твої активності, передаються у організацію, яка за своїми функціями схожа на наш департамент охорони здоров’я. Напевно, це більш схоже на ліцензування, яке планують впровадити в Україні.
– Сергій, кажуть добре там, де нас не має. Можеш порівняти життя лікаря в Україні та Німеччинні?
– Вперше закордон я потрапив в 2013 році, поїхавши до родичів в Німеччину. Ця поїздка сильно вплинула на мене. Вразив дисонанс між нашими та їх реаліями. Хоча одразу зазначу, що моє бачення Німеччини очами туриста та людини, яка там живе та працює – це дві великі різниці. Жити у Німеччині набагато важче, ніж можна собі уявити. І ще коли вирішив їхати, до кінця не розумів, що лишаю в Україні. Батьки, близькі родичі, друзі все залишилось тут. Наскільки важливі ці люди у моєму житті я зрозумів, коли залишився сам у чужій країні. Це те, що ми не завжди цінуємо, можемо легко втратити, а повернути у більшості випадків не можливо. Зізнаюсь, що не врахував фактор соціуму і мені буває важко навіть сьогодні. Німці зовсім інші. Про звичайне людське спілкування з друзями можна забути. Я мешкаю у невеличкому містечку Хальберштат з загальною чисельністю населення 50 тис. Всі розмови колег, друзів, сусідів, просто знайомих зводяться до декількох тем – обговорення машини, квартири, роботи та на жаль пліток. І знаєте, з всього, що я перерахував, на першому місці обговорення життя інших. Звісно німці не всі однакові. І я зустрічав цікавих та розумних людей, які також не задоволені таким станом справ, які готові допомогти та підтримати. Але серед моїх колег у клініці більшість саме таких, як я розповідав спершу. Левову частку їх часу займає робота. Німців так виховали і вони так звикли. Але часто, густо у їх житті більше нічого крім роботи і не має. Робочий день лікаря завжди починається о 7.00 годині та закінчується о 15.30. Якщо не встиг завершити роботу, то затримуєшся. Окрім того є досить багато чергувань. У мене буває до 72 робочі години впродовж тижня. До основного робочого часу додаються вечірні чергування до 20.00 години та добові чергування в суботу та неділю. Загалом може вийти 12 робочих днів поспіль без вихідних. Такий робочий графік дійсно сильно вимотує та дається важко. Впродовж дня працюєш безперервно, без «перекурів» так би мовити. Дозволяються тільки дві невеличкі перерви на сніданок та обід. Певно тому вони і живуть переважно роботою. Сил та часу на інше фізично не залишається. Звісно заробітна плата відповідає такий завантаженості. Без врахування податків, які з’їдають 45 % зарплати, лікар-інтерн отримує на руки 2500 євро та біля 4000 євро – лікар-спеціаліст. Проте і витрати там зовсім інші. Оренда однокімнатної квартири вартує до 400 євро та ще до 450 потягнуть комунальні платежі. На харчування в місяць витрачається до 200 євро. Ціни на продукти приблизно такі самі як і в Чернівцях, окрім овочів та фруктів, які в Німеччині значно дорожчі. Дуже дорогий проїзд у комунальному транспорті (квиток на трамвай чи автобус по місту коштує до 2 євро), тому у маленьких містах намагаються знайти квартиру ближче до роботи, так щоб 10-15 хвилин пішки. У великих містах ситуація інша – люди мешкають за 30-50, а іноді і 100 км від місця роботи.
– Сергій, ти багато сказав про деяку обмеженість та повну сконцентрованість німецьких колег, виключно на професійній діяльності. Розкажи чим ще захоплюєшся окрім медицини?
– Одним з найголовніших захоплень у моєму житті була і залишається музика. Все почалося у тринадцять років, коли я вперше взяв в руки акустичну гітару. Два роки навчався у музичній школі, а потім індивідуальні заняттям з викладачем. Безперервний процес самостійного вдосконалення своєї майстерності триває і до сьогодні. Також були уроки вокалу. Не зупинитись і продовжувати, стимулювала любов до рок музики, хоча починав грати з класики. Мені завжди подобався старий класичний рок «Deep purple», «Queen», «Scorpions». Думаю, що найцікавіше в рок музиці закінчується в 90-х, далі це скоріше варіації та копіювання вже існуючого, міксування стилів та перегравання тих гітарних ходів, які були зіграні в 70-80-ті. Відсутність нового намагаються компенсувати емоціями. Пишу пісні сам та намагаюсь записувати їх в домашніх умовах. Становлення мого власного стилю відбувалось під впливом «Metallica»та «Nirvana». У 2004-2006 роках виступав з власним гуртом «Сіріус», це було ще до вступу в медичний університет. Наразі, коли переїхав до Німеччини, така можливість відсутня взагалі.
Намагаюсь не припиняти навчатись. Наразі у Німеччині постійний саморозвиток став ще й певним захисним механізмом, який дозволяє втримати стан психічної рівноваги. Друзі кажуть, що я ідеаліст і дуже болячи сприймаю невідповідність оточуючого світу моєму баченню, а пізнання нового дозволяє зануритись в іншу реальність. Поруч з цим частину своїх, так би мовити «непрофесійних знань», я використовую у повсякденній роботі в клініці. Так знання мов дозволяють мені бути перекладачем з української, російської, польської, англійської, румунської на німецьку. Цікаві книги, пізнавальні фільми, неординарні особистості, мандрівки, хобі, іноземні мови, бажання пізнавати цей світ – це корисна і чудова звичка. Сам так живу і всім раджу
За бесіду подякувала Олена БЕСЕДИНСЬКА
фото з архіву C. Вірсти
ДЖЕРЕЛО: Здоров’я Буковини. Газета медичної громади області.
